Кого судитиме Бог за війну в Україні?
Кого судитиме Бог за війну Україні? Пастор Російської біблійної церкви [“Russian Bible Church”] з Москви Євгеній Бахмутский [Evgeny Bakhmutsky] висловлюється ухильно і невизначено. Він каже: «Я знаю, що Бог судитиме нас усіх». [“I know God is going to judge us all.”] (дивитись публікацію https:www.thegospelcoalition.org/article/moscow-pastor)
«Нас» кого?
Тільки «нас», рускіх, які розпочали варварську «спеціальну військову операцію» в Україні? Чи «нас» укупі: рускіх, які воюють в Україні, «колективний Запад», який постачає Україні зброю, а заодно і українців, які захищаються?
«Усіх» кого?
Усіх, хто підтримує війну?
Усіх, хто не молиться за мир з Росією?
Усіх, хто в Росії займає керівні посади, в тому числі і церковних лідерів та пасторів, які не засуджують війну, розвʼязану Путіним?
Пастору Бахмутському, звісно, з Москви видніше, кого Бог судитиме за розвʼязану Росією війну в Україні. Певно, що серед «усіх нас», засуджених, будуть і ті, хто, як Понтій Пилат, «умили руки», думаючи, що вони невинні у пролитій крові, і це стосується євангельських християн Росії.
Віра і політика
«Російський союз євангельських християн-баптистів [Russian Union of Evangelical Christian Baptists] з болем у серці спостерігає за подіями, які відбуваються на території України», — це все, що спромігся сказати президент РС ЕХБ [UECB] Петро Міцкевич [Peter Mitskevich] про війну в Україні. Вони «спостерігають», як руйнуються міста та села в Україні, як гинуть діти, як знущаються над їхніми братами та сестрами солдати руської армії на окупованих територіях, бо, за словами Міцкевича, «військові дії завжди приносять із собою страждання та смерть». (1)
Руські євангельські християни не тільки «з болем в серці» спостерігають за стражданнями та смертю в Україні, але і моляться за мир. «Ми як релігійна організація (Церква Христова), — каже Міцкевич, — виконуючи своє призначення на землі, не даємо політичних оцінок тим чи іншим учасникам конфліктуючих сторін, але закликаємо всіх до миру та людинолюбства. Про це наші церкви посилено моляться».
Яке, з точки зору Міцкевича, призначення Христової Церкви на землі? В першу чергу, очевидно, бути вірними Господу, але, однозначно, не давати політичних оцінок. Війна, розвʼязана Росією в Україні — це конфліктуючі сторони. Давати оцінку вбивствам, катуванням, ґвалтуванням, руйнуванням, знищенням, знущанням на території України — це політика. А що тоді вірність Господу? А вірність Господу — це бути покірними владі.
Такий підхід до «свого призначення на землі» — є не чим іншим, як впливом на євангельське християнство руського православʼя, і офіційна позиція рускіх євангельських церков та пасторів на війну в Україні повністю співпадає із позицією руської православної церкви і Москви.
Допомога біженцям
В перші тижні і місяці від початку війни руські євангельські віруючі допомагали українцям, які втікали із зони бойових дій. Тоді кордон з Росією перетнуло близько трьох мільйонів українців. Для багатьох українців це був єдиний шлях рятуватись від пекла війни.
«Це були десятки людей, особливо на початку», – розповідає Бахмутський. — Деякі просили нас допомогти їм залишитися в Росії. Багатьом із них ми допомогли потрапити до Європи. Ми купували їм квитки або підвозили їх до російського кордону і давали трохи грошей». [“We had dozens of people, especially in the beginning, . . . Some were asking us to help them to stay in Russia. Many of them we helped get to Europe. We were buying them tickets or driving them to the Russian border and giving them some money.”] Російська біблійна церква Бахмутського допомогла сотням біженцям з України.
Допомагати біженцям в перші дні війни для багатьох рускіх християн означало бути «милосердним самарянином»: бути на стороні добра, світла і справедливості. Проте, зовсім скоро зʼясувалось, що допомагати, молитись, і, навіть, бути проти війни, — зовсім не означає бути разом із своїми «братами та сестрами» з України.
Коментарі ненависті
Незважаючи на співчуття та дієву допомогу українським біженцям на початку війни, пастор з Росії свідчить, що він кожного дня отримує «коментарі ненависті». [“I get hate comments every day.”]
«Конфлікт всередині церкви дуже хворобливий, — каже Бахмутський. — Можливо, найбільш хворобливий, коли брати та сестри, які разом любили і служили, починають втрачати один одного». [“Conflicts within the church have been very painful. It’s probably the most painful thing to see the brothers and sisters who love and minister with each other start to lose each other.”]
«Налякані та розлючені українські християни, — пише автор статті Sarah Eekhoff Zylstra, editor of the Gospel Coalition, — критикують Бахмутського за те, що він публічно не засуджує владу Росії, за те, що він не виїхав із країни, і, навіть, за те, що він рускій». [“Furious and scared, Ukrainian Christians have blasted him for not doing more to publicly condemn Russia’s actions, for choosing to stay in Moscow, even for being Russian.”]
Сьогодні, коли війна в Україні тягнеться 420+ днів, за що українські християни критикують Бахмутського, Міцкевича, євангельські союзи та церкви в Росії?
Під знаком Z
Євангельські християни Росії не визнають, що вони живуть під знаком Z (знак Z є символом руського вторгнення в Україну)
Художниця з Росії (проживає в еміграції) Катя Марголіс зробила цікаве зауваження: на фотографії похорон Горбачова стояла велика черга людей, які оплакували не лише Горбачова, але і ті сподівання на демократичний розвиток країни, які в них колись були. Так от, у кадрі — швидше за все, черга гідних і чесних людей. Виявляється, що усі вони стоять під величезним знаком Z, і цей знак Z бачить лише спостерігач. (2)
Сьогодні не існує «хорошої» та «поганої» Росії, а існує хвора «імперія» під знаком Z, де навіть хороші євангельські служителі, не мають імунітету від цього хронічного імперського захворювання.
Будь-яка дозволена діяльність в сьогоднішній Росії, в тому числі і релігійна, — безпосередньо чи опосередковано демонструє нормалізацію ненормального, і намагається переконати кожного, що життя продовжується, і нічого особливого в Бучі, Ірпіні та Ізюмі не відбулося.
«Русская душа»
Євангельські християни Росії бачать війну, розпочату Путіним в сусідній державі, як очищення від «скверни».
Хіба Путін не розпочав війну для того, щоб очистити Україну від «гріха» і «нечисті»? Хіба Путін не розпочав війну в Сирії для того, щоб захистити там християн?
28 червня 2021 року в готелі Four Seasons в Москві Російським союзом євангельських християн-баптистів був організований офіційний прийом на честь приїзду в Росію Франкліна Грема. На прийомі президент Євангельської асоціації Біллі Грема подякував Путіна за порятунок християнства в Сирії. «Якби Росія не втрутилася в ситуацію в Сирії, я думаю, що там не залишилося б жодної християнської церкви, і я вдячний російському президенту за прийняте ним рішення». (3)
В той час, коли західні християни несли в Росію Євангеліє після розвалу Совєтського Союзу, руська пропаганда розповсюджувала наратив про «руське месіанство», і спотворені західні «цінності», і євангельські християни купились на цю провокацію.
Західне християнство також не розібралось, що «русская душа» і «русская духовність» — то фейк і ілюзія. Д-р Михайло Черенков, пастор церкви “Revival” із штату Вашингтон каже, що, допомогою Євангелія західні християни намагались відбудувати руську націю і зробити руських кращими, і цивілізованішими. «Євангеліє було принесено в Росію не для спасіння, а для окультурення, і роздмухування руського сакрального «его» західними християнами принесло багато шкоди».
Страх, згідно Святого Письма, — це гріх, і залякування самого себе, безсумнівно, не на користь євангельському християнству.
Страх і сила проповіді
Євангельські віруючі Росії бояться говорити правду про війну і залякують самих себе.
Пастор Бахмутський під час війни перечитує Дітріха Боньгхофера і погоджується з його твердженням, що «найкраща відповідь тоталітаризму — це проповідь Євангелія». [“the best answer to totalitarianism is preaching Christ.”] Здається, що пастор Бахмутський готовий визнати, що в Росії — тоталітаризм.
«Якщо б я міг піти в Кремль, чи на Червону Площу, — каже пастор, — і зробити усе, щоб це зупинити, я б це зробив». [“If I could go to the Kremlin or the Red Square and do anything to stop it, I would.”]
З певних причин пастор Бахмутський не наважився піти в Кремль (чи на Червону Площу), і не це викликає засудження українських віруючих. Не у кожного християнина вистачає сміливості до ризикованих та героїчних вчинків. Проте, важко зрозуміти, чому християни Росії залякують самих себе, і заставляють себе мовчати про війну, коли їм нічого не загрожує, і коли вони можуть продовжувати проповідувати Євангеліє.
За словами Бахмутського, деякі з 400 членів Російської біблійної церкви цього року переосмислили або знову набули свою віру. «Наші церковні служіння ще ніколи не були такими радісними», [“Our church services have never been so joyful.”] каже він.
Про дієвість проповіді Євангелія можна говорити лише тоді, коли істина зробила проповідника вільним, коли він боїться самого себе, коли він не боїшся взяти на себе відповідальність, про що свідчить життя і смерть самого Боньгофера.
Християнин чи руський?
Прикриваючись християнством, євангельські віруючі Росії хочуть зняти з себе відповідальність за війну, яку розвʼязала їхня країна.
Українці почали сприймати себе через призму загарбницької війни Росії з Україною. Те, що раніше ми розуміли, тепер стало очевидним. Стали очевидними наслідки цієї страшної руйнівної війни, яку розвʼязала Росія.
Важливе питання полягає в тому, на чому кожен з євангельських віруючих, розставляє акценти. Бахмутський каже: «Так, я рускій. Але я більше християнин, чим рускій» [“Yes, I am Russian. But I am more Christian than Russian.”]
Вираз «більше християнин, чим руський» звучить переконливо і викликає захоплення, проте у кожного завжди є спокуса сказати те, що звучить «духовніше» і «святіше», ніж насправді.
Якщо твоє євангельське християнство є пріоритетнішим від національності, то в першу чергу ти повинен називати речі своїми іменами, як навчає Євангеліє: «так, так», або «ні, ні» і не боятися називати істину — істиною, зло — злом, біле — білим, а війну — війною. І по-друге, якщо ти не готовий взяти на себе відповідальність, що і твоя вина є в тому, що твоя країна розіпʼяла війною Україну, і не можеш вимовити: «я молюсь, щоб перемогла Україна», то не кажи, що ти більший християнин чим руській, і не виставляй наперед «своє християнство».
Жертви війни
Руські євангельські віруючі позиціонують себе жертвою війни
Російські християни разом з українськими християнами кажуть, що ця війна торкнулась і кожного з них: «ми усі на війні», «ця війна проти кожного з нас», «ми також жертви війни».
Стати жертвою в сьогоднішній Росії — це реальність для кожного громадянина Росії, і потрібно визнати, що ця реальність стала можливою і завдяки компромісам євангельських віруючих із владою Росії.
«Християни Росії, — за словами Михайло Черенкова, — не є жертвою війни, а жертвою великого бажання пристосуватись і малою любові до істини. Бажання пристосуватись завжди розпочинається із малих компромісів, і це лише питання часу, коли перед кожним християнином повстане питання: а що ти готовий віддати за свою істину: благополуччя, свободу чи життя? Так компроміс приводить до страху, а страх — до конформізму, коли ти стаєш жертвою, яка безапеляційно готова прийняти визначені тобі стандарти і безумовно схилитися перед владою».
«Старший брат»
Євангельські християни Росії не бажають усвідомити, що війна змінила стосунки між ними та українськими християнами.
Бахмутський пригадує, як колись «українські і російські церковні лідери проводили разом конференції, мінялися кафедрами та ділились теологічними ресурсами. Вони були настільки близькими, — говориться в інтервʼю, — що якщо зʼявлявся новий теологічний ресурс російською мовою, ледве хто дбав зробити окремий український переклад». [“Ukrainian and Russian church leaders held conferences together, swapped pulpits, and shared theological resources. The two were so close that if a theological resource was available in Russian, barely anybody bothered to do a separate Ukrainian translation.”]
Хіба могли не змінитись стосунки між українськими служителями і руськими з держави-агресора коли від 2014 року Російська біблійна церква на чолі із Є. Бахмутським (разом з іншими рускіми церквами) почали організовувати та проводити зібрання в анексованому Криму та на окупованих Росією територіях, визнаючи тим самим «законність» такої своєї діяльності?
Переосмислення
Руському євангельському християнству не зашкодить зараз трохи помовчати і переосмислити своє положення. Це нормальне явище, якщо їх сьогодні не запрошують на спільні конференції і не хочуть бути поруч з ними. Звісно, нелегко усвідомлювати, що раптом ти перестав бути «старшим», і більше не є центром.
Не потрібно нікого переконувати, що ви проти Путіна і за Україну. Замість того, допомагайте людям в Україні, бо вони захищають не тільки свою землю, свою волю і своїх дітей, а і світ від злісного загарбника. Як тільки можете — наближайте перемогу!
Відійдіть в сторону і зачекайте. Помовчіть. І прислухайтесь до того, що каже Україна. Український голос зараз вагоміший.
1 https://baptist.org.ru/news/main/view/article/1647815
2 https://www.svoboda.org/a/katya-margolis-pora-ponyatj-chto-zhertva-seychas-eto-ne-rossiyane-/32352088.html
